«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10 ВМР»

Вчитель трудового навчання Сопрун Андрій Олександрович

Урок у 5 класі

Інструменти та пристосування для ажурного випилювання.

Прийоми та способи випилювання.

Інструменти та пристосування для ажурного випилювання.

Випилювання по дереву не вимагає складних і дорогих інструментів. Набори необхідних інструментів і пристосувань є в продажу. Але, на жаль, вони не зовсім повні (не містять інструментів для тонких і складних робіт). Тому в міру вдосконалення своєї майстерності необхідно здобувати або виготовляти самому більш складні  інструменти й пристосування. 

Ручний лобзик – дуже простий за конструкцією інструмент. Рамка лобзика, що має форму букви П, може бути як мета­левою, так і дерев'яною. У наборах для випи­лювання можна зустріти лоб­зики із плоскими й трубчастими (круглими в перетині) рамами.

Трубчастій рамі надають перевагу, тому що во­­на забезпечує більш рівномірне натягування пилки; затискачі такої рами не викривлюють пилочки в місцях затискання, що запобігає її передчасному роз­риву.

Крім того, довжина трубчастої рами зазвичай більша плоскої, а це важ­ливо, тому що за інших рівних умов лобзиком із  трубчастою  рамкою  можна випиляти деталь більшої величини. Ручка рами дерев'яна або пластмасова. Купуючи лобзик, необхідно ретельно оглянути його.

По-перше, рама лобзика повинна бути досить пружною. Перевірити раму на пружність легко: для цього треба виміряти відстань між нижнім і верхнім затисками рами, сильно притягти обома руками сторони рами одну до одної приблизно до половини обмірюваної відстані, потримати так раму 1-2 хв., потім поступово відпустити сторони й знову виміряти відстань між затисками.

Якщо відстань між затисками не змінилася, рама досить пружна, в іншому випадку – вона не зможе забезпечити потрібного натягу пилочки. 

По-друге, особливу увагу треба звернути на якість затискачів. Поверхні затисків повинні бути добре й щільно підігнані одна до одної, а затискні гвинти повинні мати глибоку й чисту нарізку.

І останнє: вісь ручки повинна проходити в площині рамки, інакше крайки випиляного орнаменту не будуть перпендикулярні до площини випилювання. 

Пилочки  для  випилювання  різняться  за  своєю товщиною й величиною зубців. Для початку досить мати два сорти пилок – із дрібними й крупними зубцями.

Якщо випилюється деталь, яка не має дріб­ного орнаменту з крутими по­во­ротами ліній малюнка, то цілком можна користу­ва­тися круп­но­­зубчастими пилочками. Крім того, їх зручно використовувати під час швидкого, грубого випилювання деталі по заданому контуру з великого листа, а також під час випилювання шипів і прорізів. Випилювати дрібний орнамент із фанери твердих порід необхідно тільки дрібнозубчастими пилочками.

Щоб підготувати лобзик до роботи, беруть пилочку й один її кінець затискають гайкою біля ручки (див. мал. "Будова лобзика"). Пи­лочку вста­новлюють так, щоб її зубці були спрямовані вниз і на­зовні від рамки. Потім стискають обидва кінці рам­ки в напрямку один до одного і так само затискають другий кінець пилочки. Якщо відпустити стиснуті кінці дуги, вони займуть своє попереднє положення і натягнуть пилочку. Отже, лобзик готовий до роботи.

Працюють лобзиком на спеціальному столику-підставці, який кріплять до робочого стола струбциною (малюнок ліворуч).

Фанеру з нанесеним на неї малюнком кладуть на підстав­ку, і щоб вона не сповзала, притримують лівою рукою. У праву руку беруть лобзик і, приставивши пилочку до фанери, починають пиляти. Пиляють так, щоб пилочка рухалася точно по лінії контуру.

Затискні гвинти затягують туго, але не занадто, щоб не зірвати різьби.

                             

Наждачний папір для шліфування фанери краще всього приклеїти на невеличку дощечку або круглу паличку клеєм ПВА. Для цього потрібно намастити поверхню паперу та дощечки тонким шаром ПВА, прикласти папір на дощечку та притиснути струбцинами через дерев’яну прокладку, зайвий клей видалити ганчіркою. Через дві години клей висохне – пристрій можна використовувати. 

Отвір у фанері для просмикування пилочки початківцям можна протикати шилом, купленим у магазині. Надалі для виконання тонких ажурних робіт знадобиться не одне, а декілька шил із діаметром голки від 1 до 3 мм.

Найкраще шило зробити самому з товстої голки або товстого рояльного дроту. Для цього від голки або дроту відламують шматок довжиною близько 5см. і забивають  його  наполовину  в ручку з деревини твердої породи. Тупий вільний кінець заточують на абразивному бруску. Вістря шила не повинно бути конусоподібним, але повинно мати 3-4 грані.

Таке шило при обертанні буде виконувати роль дриля, тобто підрізати й ви­вертати волокна деревини; це буде запобігати розколюванню сорочки фанери.

У більшості випадків отвір необхідно проколювати в тім місці контуру орнаменту, що випадає там, де лінії сходяться під гострим ку­том. Не слід проколювати отвір відразу наскрізь, тому що при цьому може тріснути зворотний шар сорочки, у ре­зуль­таті чого під час випилювання від неї відша­руються цілі шматки. Тому фанеру спочатку про­ко­люють тонким шилом так, щоб наскрізь пройшов тільки самий його кін­чик. Таке проко­лювання легко контро­лювати на дотик пальцями руки, що під­тримує фанеру з тильної сторони. Потім фанеру перевертають і отвір розширюють більш товстим шилом так, щоб можна було просмикнути вільний кінець пилочки.

З ножів цілком можна використовувати шевський, добре відточений і заправлений на бруску. На жаль, якість придбаних у магазині ножів часто залишає бажати кращого. Тому надійніше всього буде ніж, виготовлений з уламка широкого полотна пилки по металу, призначеної для розрізання рейок. Головне застосування  ножа – припасування  деталей  виробу одна до

одної перед складанням, зрізання зайвих виступаючих частин шипів і видалення надлишків клею. 

Прийоми та способи випилювання

Після того, як підготовчі роботи виконано, можна пере­хо­дити до випилювання: закріпити на робочому місці підс­тав­ку для випилювання, а зверху на ній розмістити заго­товку майбутнього виробу так, щоб лінія майбутнього про­пи­лу проходила між боковими розрізами підставки (як показано на малюнку справа).  

Після цього можна починати випилювати. Рухи лоб­зика під час випилювання не повинні бути дуже різкими та сильними для запобігання розриву пилочки та утворення заусенців на зворотному боці пропилу. Пропил необхідно виконувати по внутрішній стороні лінії малюнка.

Доречна порада: щоб краї не сколювалися, лінію розпилу необхідно змочувати гарячою водою.

Пилочка обов’язково повинна розташовуватися вертикально. Лівою ру­кою не­обхідно притримувати та повертати фа­неру, а пра­вою рухати пилку вгору-вниз, нама­га­ючись за­над­то не на­тис­кати на неї. Під час пиляння на лінії ма­люн­ка зби­рається невеличка кількість опилок. Їх необ­хідно періо­дично прибирати, щоб гарно бачити контур малюнка.

Якщо пилку необхідно вийняти з пропилу, це виконується рухами, які імітують пиляння, але в зворотному напрямку. Пилочки дуже тоненькі – вони можуть згинатися, а також ламатися, тому не можна допускати, щоб деталь висіла на пилочці.

Після закінчення роботи пилочку необхідно вийняти з верхнього затискача лобзика; не можна залишати її в натягнутому вигляді.

Для різкого повороту ма­люн­ка необхідно зробити де­кіль­ка про­пилів на одному місці, обер­таючи фанеру навколо пил­ки. Так утво­рю­ється невеличке розши­рення пропилу, після чого пилку можна повернути під іншим кутом. Для того щоб виконати ви­пи­лювання малюнка по вну­тріш­ньому зам­кну­тому конту­ру, не­об­хідно дрилем зробити невеличкий отвір по­руч із лі­нією пропилу. Після цього від’єднати один кінець пилочки від лобзика, просунути його в отвір, а потім приєднати до лобзика.

Тепер можна допиляти до контура малюнка, а далі вздовж нього. Після закінчення випи­лю­вання внутрішнього кон­ту­ру вий­міть випиляний шма­ток, від’єд­найте верхній кінець пилки від лоб­зи­ка та вий­міть його з отвору. Випилювання склад­ного ажурного малюнку почніть від середини, поступово переходячи до країв.

Тести для самоконтролю

Під дією прикладеної до інструмента сили різець заглиблюється в деревину, відокремлюючи при цьому від заготовки частинки матеріалу. Цей процес називають

А) розмічанням;
Б)  пилянням;
В)  різанням.

 До різання без зняття шару матеріалу відносять:

А) розколювання;
Б)  пилянням;
В)  стругання.

На якому зображенні правильно показано кріплення пилки в лобзику?

Встановіть відповідність між зображенням та будовою ножівки

1. ручка;

2. затискні гвинти;

3. металеве полотно.

Встановіть відповідність між зображенням та способами кріплення столика для випилювання

1. шурупами;      

2. струбциною;               

3. затискачах.

Встановіть відповідність між зображенням та способами випилювання

1. у круглому отворі;

2. у вирізі столикає.

Встановіть відповідність між зображенням та видами столярних пилок

1. пилка з обушком;

2. ножівка широка;

3. ножівка вузька;

4. лучкова;

5. наградка;

6. поперечна дворучна;

7. лобзик.

 «Загальноосвітня школа I-III ступенів №10 ВМР»

Вчителя трудового навчання Гандурського Сергія Антоновича

Варіативний модуль

Технологія вготовленнявиробів  із  деревини

(із використанням ручних способів обробки)

                                                                                       (7 клас)

«Деревина як конструкційний матеріал та його вибір. Технологічні властивості деревини. Пиломатеріали. Вимоги до заготовок. Вплив фізичних та технологічних  властивостей на вибір деревини для виготовлення різних виробів. Породи деревини. Вади деревини.»

Зміст теми

Деревина як природній конструкційний матеріал .

Породи деревини .

Властивості (фізичні, механічні, технологічні) деревини .

Пиломатеріали та вимоги до заготовок .

Вади деревини

Ліси в Україні займають значну площу. У лісах ростуть різні породи дерев: дуб, граб, бук, береза, сосна, ялина та ін. Більшість з цих порід використовують для потреб промисловості та господарства. Усі деревні породи поділяють на хвойні (ялина, сосна, модрина, кедр, ялиця) і листяні (дуб, граб, бук, береза, осика, липа тощо.). Кожна деревна порода має характерні особливості, за якими її можна відрізнити від іншої. Наприклад, граб одна з найтвердіших і зносостійких порід, що мають промислове значення; граб твердіший від дуба. Осика одна з найм’якіших листяних порід.

У  процесі  лісозаготівельних  робіт  та  переробки  деревини  отримують деревні відходи – залишки продукції, які частково або повністю втратили споживчу вартість вихідного матеріалу.Великі кускові відходи використовують для виробництва дрібної продукції,  тарної  дощечки,  виробів  широкого  вжитку,  штахетника,  покрівельної  плитки  й  гонту,  штукатурної  і  покрівельної  драні,  іграшок, предметів  домашнього  вжитку,  найпростіших  меблів  (шафок,  вішалок, підставок, поличок, ящиків тощо).Дрібні за розміром кускові відходи на підприємствах можуть бути перероблені  на  технологічну  тріску,  яка  використовується  як  сировина  у виробництві  ДВП  і  ДСП,  у  целюлозному  та  хімічному  виробництвах,  у виробництві біопалива тощо.Для отримання біопалива сировину (стружка, тирса, кора) сильно подрібнюють і пресують при температурі 100 °С з одночасним продавлюванням через пристрій, що нагадує м’ясорубку. У результаті на виході отримують тонкі  округлі  циліндрики спресованого матеріалу завдовжки близько 2 см, які надалі використовують як паливо. Такі гранули називають пелетами

Хвоя  і  листя  слугують  цінною  сировиною  для  виробництва  ефірних масел, хвойно-вітамінного борошна, яке вживається як добавка до кормів тварин і риб, хвойних лікувальних екстрактів, хлорофілу – каротинової  пасти, що застосовується як лікувальний засіб і сировина для виготовлення косметичної продукції

Сьогодні  на  основі  деревини  та  відходів  з  неї  виготовляють  багато сучасних конструкційних матеріалів. Технологія їх виготовлення – гаряче  пресування  тирси,  стружки  або  склеювання  аркушів  лущеного шпону. У низці випадків вони мають переваги порівняно з натуральною деревиною,  зокрема  перевищують  її за  експлуатаційними  властивостями.

Без заперечною  перевагою  конструкційних матеріалів є те, що заготовки з них  можуть  мати  будь-які  габаритні розміри.

До таких матеріалів належить ламінована   ДСП  це  шліфована  дерево стружкова плита, яку за допомогою фізико-хімічного процесу покривають паперово-смоляними плівками різного кольору. Ламіновані плити міцні, дешевші, ніж натуральна деревина, легко обробляються.  Крім  цих  конструкційних  матеріалів,  нині  промисловість випускає  нові: деревину  пресовану  (лігностон),  деревошарові  пластики (лігнофоль,  дельта-деревина,  арктіліт  та  ін.),  деревопластичні  маси

Деревні пластики – пластифіковані деревні матеріали з покращеними  фізико-механічними  властивостями   плити ОSB.

З матеріалу 6 класу Вам відомо, що деревину з красивою текстурою застосовують для оздоблення приміщень, меблів, телевізорів. Багато предметів, що оточують нас удома і в школі, виготовлені з фанери, деревостружкових (ДСП) і деревоволокнистих (ДВП) плит. Деревостружкові плити  це будівельний матеріал, виготовлений з тирси, стружки. Деревоволокнисті плити  будівельний матеріал, виготовлений з подрібненої тирси.

З'єднуючи дрібні  частинки деревини за допомогою клею під тиском і за певної температури, дістають листові матеріали ДВП і ДСП. Фанеру виготовляють зі шпону. Шпон  це тонкий шар деревини, який зрізується ножем з колоди, що обертається ( мал. а). Беруть непарну кількість листів шпону (3, 5, 7 і т.д.), накладають один на одного волокнами під прямим кутом ( мал. б), стискують у гарячому пресі протягом кількох хвилин, і фанера готова.

                                                                  Породи деревини

У деревообробній промисловості використовують як хвойні, так і листяні породи.

Береза. Деревина берези є середньої твердості, важка і недуже міцна. Деревина берези біла з жовтуватим або червонуватим відтінком. Деревина берези використовується для виробництва фанери, паркету і меблів, для точіння і різьблення.

Вільха. Ця деревина застосовується для одержання  паперу.  Вільхова деревина легка і м'яка, має невелику міцність, добре обробляється різанням, дуже стійка до вологи.

Липа. Широко використовується в різьбленні, легко ріжеться і має чисту білу деревину. Деревина у липи м'яка, не жолобиться, легко піддається обробці, не стійка до вологи.

Яблуня. Деревина яблуні тверда, важка, схильна до розтріскування. Деревина яблуні ядрова, червонувато-бура, міцна, тверда, з неї виготовляють токарні й столярні вироби.

Сосна. Високий вміст смоли робить деревину відносно міцною, стійкою до вологи, тому вона добре зберігається під водою. Колір серцевинної деревини з часом змінюється від червонувато-жовтого до коричнево-червоного.

Дуб - вирізняється своїми відмінними властивостями. Деревина дуба тверда, пориста, але міцна і стійка проти гниття. Переваги дуба – довговічність і стійкість до вологи. Деревина має жовтувато-коричневий відтінок.

                                                            Властивості  деревин

Ти вже знаєш, що деревина добре обробляється і широко використовується у виробництві будь-яких виробів. Вона має досить високу міцність за невеликої маси, хорошу опірність ударним і вібраційним навантаженням, у сухому середовищі – довговічна. Деревина з’єднується кріпильни-ми виробами, міцно склеюється, зберігає гарний зовнішній вигляд, на неї добре наносити захисно-декоративні покриття.Водночас деревина має певні недоліки: вона схильна до горіння і за-гнивання,  руйнування  внаслідок дії комах і грибів, гігроскопічна,  унаслідок  чого  може  розбухати  й  піддаватися  усушці,  викривлюватися  і розтріскуватися. Крім того, деревина має вади біологічного походження, які  знижують  її  якість.  Щоб  використовувати  деревину,  треба  знати  її властивості (механічні, фізичні, технологічні).

До  механічних  властивостей  належать:  міцність,  твердість,  пружність.

Міцність – властивість деревини, що характеризує її стійкість до зовнішніх механічних зусиль, тобто здатність витримувати великі навантаження  і  не  руйнуватися.  З  міцної  деревини виготовляють конструкційні матеріали, які підлягають великим навантаженням Найміцнішою є деревина дуба, ясеня, граба, берези та клена.

Твердість – здатність матеріалу чинити опір проникненню  в  нього  твердого  тіла, наприклад знарядь  праці  або  кріпильних  матеріалів.  При забиванні цвяха в заготовки з твердої та м’якої порід  деревини  з  прикладанням  однакових  зусиль  час  виконання  технологічної  операції  з твердою породою буде більшим За  твердістю  деревину  можна  розмістити  в такій послідовності: граб, дуб, ясен, клен, береза, сосна, вільха, липа.

Пружність – властивість матеріалу змінювати свою форму (не руйнуючись) під дією навантаження  та  відновлювати  її  після  припинення цієї  дії,  повертатися  в  попереднє  положення

Пружна  деревина  часто  застосовується  при виготовленні спортивних знарядь, меблів для сидіння, а також у машинобудуванні.Високу пружність має деревина дуба, ясена та модрини.

Пластичність,  гнучкість  –  здатність деревини зберігати викликану зовнішнім  впливом  зміну  форми  навіть після зняття навантаження Такою  властивістю  володіють  заболонь  горіхового  дерева,  букова  й  березова деревина. Завдяки пропарюванню, проварюванню  й  сильному  нагріванню деревина  стає  тимчасово  пластичною  й може змінювати форму. Тому з пропареної  деревини  бука  лісового,  а  також  з непропареної деревини берези виробляють вигнуті частини меблів .Межа пластичності або гнучкості досягається тоді, коли деревина починає ламатися.

До  фізичних  властивостей  належать  властивості,  що  проявляються під час взаємодії деревини з навколишнім середовищем. Фізичні властивості деревини характеризуються її зовнішнім виглядом, відношенням до вологи, дії механічних зусиль, теплопровідністю, акустичними властивостями.

Зовнішній вигляд деревини  визначається кольором (певним зоровим відчуттям, що залежить від спектрального складу відбитого світлового потоку), блиском (здатністю деревини спрямовано відбивати світловий потік), текстурою (малюнком, що утворюється на поверхні деревини й залежить від ширини річних шарів, відмінності в забарвленні між ранньою і пізньою деревиною, спрямованості волокон, напряму розрізу), запахом (залежить від умісту в деревині ефірних масел, смол, дубильних речовин).

Під вологістю деревини розуміють виражене у відсотках відношення маси вологи, що міститься в певному об’ємі, до маси сухої деревини того самого об’єму. Щойно зрізане дерево має вологість близько 50 %. Це означає,  що  на  кожні  100  г  абсолютно  сухої  деревини  припадає  50  г  води. Тобто 100 г абсолютно сухої деревини за вологості 50 % має масу 150 г.Для виготовлення виробів використовують деревину невисокої вологості. Так, для виготовлення столярних виробів потрібна деревина вологістюне  більше  ніж  8–10  %.  Такої  низької  вологості  в  умовах  природного  сушіння  домогтися  практично  неможливо.  Тому  природне  (атмосферне) сушіння деревини часто використовують як проміжне. Досушування проводять у сушильних камерах.

                                                                    Види пиломатеріалів

Спилені й очищені від гілок частини дерев називають діловою деревиною. Корені й гілки йдуть на хімічну переробку й технологічні тріски. Стовбури дерев розрізують спеціальними пилками уздовж волокон на пиломатеріали.

Деревинні матеріали широко застосовують у господарстві країни. 3 них виготовляють віконні рами, двері, покриття для підлоги, меблі, папір, музичні інструменти тощо.

Деревина добре обробляється різальним інструментом. Вона легка, міцна, добре склеюється.

Спиляне й очищене від гілок дерево називають хлистом. Розпилювання хлистів на частини називають розкряжовуванням. Розкряжовуючи хлисти, дістають відрізки різної довжини, які називають колодами, чурбаками.

Колоди - круглі лісоматеріали, які використовують цілими або як сировину для пиломатеріалів. Чурбаки - відрізки кряжа, які за довжиною придатні для обробки на деревообробних верстатах.

Тому з колод та чурбаків виготовляють пиломатеріали (розпилені деревні матеріали). Давайте поглянемо, як відбувається цей технологічний процес.

Брус – це пиломатеріал товщиною і шириною понад 100 мм.

Брусок - обрізний пиломатеріал товщиною до 100 мм і шириною не більше подвійної товщини.

Дошки - пиломатеріал товщиною до 100 мм, шириною, більшою за подвійну товщину. Дошки бувають обрізні, не обрізні (дефект на бічній стороні)

Обапіл - бокові частини колоди, зрізані при повздовжньому розпилюванні.

                                                                   Вади деревини

Прикро, але деревина має не лише позитивні якості, але й негативні. Найбільш поширені вади (недоліки) деревини, які знижують якість виробів це: сучки, косошарість, тріщини, червоточина, грибні ураження.

Сучки – частини гілок у деревині. Вони порушують її однорідність, знижують міцність заготовок, ускладнюють обробку.

Косошарість – відхилення волокон від повздовжньої осі пиломатеріалу. Косошарі дошки погано обробляються, більше жолобляться й тріскаються.

Тріщини – розриви деревини вздовж волокон. Тріщини порушують цілісність деревини, знижують її міцність і псують зовнішній вигляд.

Жолоблення – зміна форми пиломатеріалів під час сушіння та зберігання.

Червоточина – ходи й отвори, зроблені в деревині комахами.

Червоточина знижує фізико-механічні властивості деревини й погіршує її зовнішній вигляд.

Грибні ураження  виникають у деревині в наслідок дії дереворуйнівних грибів.

Трухлявина уражує деревину, що довгий час зберігається у вологому стані.

Питання для перевірки

Чим відрізняються бруси та бруски?

Що таке дошки і які вони бувають?

Які породи деревини ми  сьогодні розглянули?

Які породи деревини ви ще знаєте, окрім тих, що сьогодні розглянули ?

З якої деревини краще виготовляти меблі з твердої чи м’якої?

Для того, щоб побудувати корабель, якими властивостями має володіти деревина?

Як називається спиляне й очищене від гілок дерево?

Які частини дерева використовують для отримання пиляних деталей?

Які дерева належать до твердих порід?

Як  називається  властивість  конструкційного  матеріалу  поновлювати

початкову форму після припинення дії на нього зовнішньої сили?

Як  називається  властивість  конструкційного  матеріалу  проявляти  стій-

кість проти зовнішніх механічних зусиль?

Як називається природний малюнок на обробленій поверхні деревини?

Що потрібно враховувати під час виготовлення виробів з деревини?

«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10 ВМР»

Вчитель трудового навчання Гурський М.К.

ПРИЗНАЧЕННЯ І БУДОВА СВЕРДЛИЛЬНОГО ВЕРСТАТА

У шкільній майстерні під час виконання практичних робіт ви користувались пристроями для свердління отворів у фанері, ДВП, ДСП — коловоротом, ручним дрилем та ін. Для отри­мання отворів у металевих заготовках застосовують свердлильні верста­ти. Серед них можуть бути верстати таких моделей: НС-12А, СН-15-Ш1, НС-12М та ін. Літери і цифри означають: Н — настільний, С — сверд­лильний, Ш1 — шкільний, числа 12 і 15— найбільший діаметр свердла (у мм), яким можна свердлити отвори на цьому верстаті.

Вертикально-свердлильний настільний верстат моделі 2М112 має досконалішу конструкцію, порівняно з попередніми верстатами. Основа верстата — чавунна плита 1. На плиті змонтовано робочий стіл 2, на якому є три Т-подібні пази для закріплення лещат 3 і різних пристроїв для кріплення деталей. На задній частині плити є опорна площина, до якої в кронштейні 17 нерухомо закріплено силовий гвинт — колона 10, по якій переміщується шпиндельна бабка 5. Шпин­дельна бабка має корпус із чавуну, в якому розміщено механізм підні­мання й опускання шпинделя. На нижньому конічному кінці шпинделя

кріпиться свердлильний патрон 4. На верхній частині корпуса шпиндельної бабки розміщена клинопасова передача, що складається з ведучого 12 і веденого 8 п'ятиступінчастих шківів, паса 9, при­строю натягування паса 7 і захисного кожуха 11. Клинопасову передачу при­водить у рух електродвигун 14, укріпле­ний на підмоторній рамі 13. Викорис­товуючи шківи різних діаметрів, можна змінювати частоту обертання шпинделя.

Ведений п'ятиступінчастий шків міц­но насаджено на втулку 10, яка мас шліцьове з'єднання з верхнім кінцем II шпинделя. Отже, шпиндель обертається

разом зі шківом і втулкою й одночасно може ковзати всередині втулки вгору і вниз. На малюнку показана кінематична схема верстата

2М112.

МЕХАНІЗМ РУХУ РІЗАННЯ

Шпиндель 1 (мал. ) разом із підшипниками 2 встановлено в спе­ціальній деталі — циліндричній гіль­зі 3. Підшипники міцно закріплені в гільзі втулкою 4 і гайкою. Завдяки цим підшипникам шпиндель легко обертається всередині гільзи.

Гільза являє собою допоміжну деталь, яка не обертається разом зі шпинделем, а тільки переміщується разом з ним вгору і вниз. Верхня частина шпинделя знаходиться у втулці, яка запресована у шків 5 і обертається разом із ним.

Па верхньому кінці шпинделя є довга шпонкова канавка 6. Така ж канавка є на втулці. Вставлена в ці канавки шпонка з'єднує шпиндель і втулку. Шпиндель обертається ра­зом із втулкою, але втулка не пере­міщується разом зі шпинделем ні вгору, ні вниз.

МЕХАНІЗМ ПОДАЧІ ШПИНДЕЛЯ

На зовнішній поверхні    пустотілої гільзи 1 (мал. ), яка розміщена в корпусі         верстата (див. мал.). нарізані зубці — зубчаста ройка 2, яка з’єднана з зубчастим колесом 3. З цим колесом — валом — одним кінцем нерухомо з'єднана плоска спіральна пружина 4, другий кінець пружини нерухомо з'єднаний із коробкою штурвала 5. При обертанні ручки штурвала донизу обертається зубчасте колесо — вал, яке перекочує гільзу — рейку, а разом із нею і шпиндель.

Повертання гільзи вгору відбувається автоматично — плоскою спі­ральною пружиною.

МЕХАНІЗМ ПЕРЕМІЩЕННЯ КОРПУСА

Підйом або опускання корпуса здійсню­ється за допомогою маховичка 16 (мал.) по гвинту — колоні 10. Для закріплення корпуса на колоні служить гвинт — руко­ятка 15.

Під час роботи на свердлильному вер­статі (мал.) обертання шпинделя зі сверд­лом — це рух різання V. а поступальний рух шпинделя зі свердлом — це рух подачі 5.

ПРАВИЛА БЕЗПЕЧНОЇ РОБОТИ НА СВЕРДЛИЛЬНОМУ ВЕРСТАТІ

1.   Працювати обов'язково у робочому одязі.

2.   Перед початком роботи оглянути верстат і перевірити надійність закріп­лення захисного кожуха, підмоторної плити, шпиндельної бабки, патрона і свердла в ньому.

3.   На столі верстата не повинно бути інструментів і зайвих предметів.

4.   Під час свердління користуватись захисними окулярами або захисним екраном.

5.   Деталь для свердління закріпити у машинних або ручних лещатах.

6.   Під час роботи забороняється: чистити верстат, торкатися рукою до свердла або патрона, підтримувати рукою незакріплену деталь, гальму­вати їіатрон, охолоджувати свердло вологою ганчіркою, відходити від верстата, не вимкнувши його.

7.   Закінчивши роботу, вимкнути верстат, очистити його від стружки щіткою, вийняти свердло з патрона, протерти ганчіркою інструмент і покласти його в призначене місце.

1.  У чому полягають переваги свердлильного верстата над ін­шими пристроями для свердління отворів?
2. Які основні частини настільного свердлильного верстата ви знаєте?
3. Які ви знаєте типові деталі на свердлильному верстаті?
4. Намалюйте кінематичну схему пасової, гвинтової та рейкової передач свердлильного верстата.

Шпиндель — це деталь, яка передає обертальний рух інструменту або заготовці. Характером руху і поясню­ється назва цієї деталі. Термін «шпиндель» походить від німецького слова, що у перекладі означає «веретено».

Слово «марка» у перекладі з німецької мови означає «відмітка», тобто знак, умовне позначення тощо.

Практична робота

ОЗНАЙОМЛЕННЯ З БУДОВОЮ НАСТІЛЬНОГО

ВЕРТИКАЛЬНО-СВЕРДЛИЛЬНОГО ВЕРСТАТА

Обладнання та наочність: свердлильний верстат. Набір таблиць «Елементи машинознавства».

Послідовність виконання роботи:

1.  Огляньте верстат, складіть і намалюйте в зошиті його кінема­тичну схему.

2.  Підніміть захисний корпус, ознайомтесь із механізмами пасової та гвинтової передач.

3.  Виміряйте діаметри шківів і обчисліть, чому дорівнюють переда­точні числа на кожному ступені (отримані дані запишіть у зошит).

4.  Встановіть захисний кожух пасової передачі на місце.

РОБОТА НА СВЕРДЛИЛЬНОМУ ВЕРСТАТІ

Перш ніж почати свердління, займіть пра­вильну робочу позу (мал.). Рукояткою 15 (див. мал.) вивільняють шпиндельну бабку із фіксованого положення на колоні й за допомогою маховичка піднімають у верхнє положення до упору.

Заготовку з нанесеними ямками міцно закріплюють у ручних або машинних лещатах (мал.). Добирають свердло відповідно до діаметра отвору, зазначеного на ескізі. На мал. показані свердла для свердлін­ня тонкого листового металу. Гвинтове свердло (мал.) має спе­ціальну заточку, а за допомогою центрового свердла (мал.) можна отримувати великі отвори.

У свердлильний патрон вставляють свердло з циліндричним хвосто­виком і закріплюють спеціальним ключем (мал.). Шпиндельну бабку опускають униз і встановлюють над заготовкою так, щоб свердло не доходило до оброблювальної поверхні 5—7 мм. На задній панелі плити (див. мал.) перемикачем 18 вмикають верстат у електричну мережу. Натискають праву чорну кнопку «Пуск» 19 на передній панелі та просвердлюють невелике пробне заглиблення.

Переконавшись, що заглиб­лення розміщене точно по центру, свердлять отвір. Під час свердління натискати на рукоятку штурвала треба плавно, без ривків і додатко­вих зусиль.

Під час свердління глибоких от­ворів треба стежити за тим, щоб робоча частина свердла не повністю заходила в отвір, інакше стружка не матиме виходу і свердло злама­ється. У процесі роботи треба пе­ріодично виводити свердло з отвору і охолоджувати його, змочуючи в емульсії пензликом. Завершуючи свердління наскрізного отвору, не слід сильно натискати на рукоятку штурвала, інакше свердло на виході з отвору захопить товсту стружку і зламається. Для свердління глухих отворів користуються обмежува­чем подачі та шкалою, що нанесені на передній частині шпиндельної бабки (мал. ).

Верстатобудівні підприємства ви­пускають вертикально-свердлильні, радіально-свердлильні, багатошпин-дельні верстати, а також верстати-автомати для виконання складних свердлильних операцій за заданою програмою. У цехах машинобудів­них і ремонтних заводів свердлиль­ні верстати встановлюють, як пра­вило, на окремих дільницях. На них працюють свердляри. Ця професія потребує від робітника досконалого знання будови верстата, властивос­тей матеріалів, з якими він працює. Робітник повинен уміти вибирати швидкість свердління, загострювати інструмент, налагоджувати верстат.

 

Практична робота 

СВЕРДЛІННЯ ОТВОРІВ НА СВЕРДЛИЛЬНОМУ ВЕРСТАТІ

Обладнання та інструмент: свердлильний верстат, сверд­лильний патрон та ключ до нього, ручні та машинні лещата, свердла, лінійка, кутник, рисувалка. кернер, молоток, заготовка.

Послідовність виконання роботи:

1. Виконайте розмітку центрів необхідних отворів на заготовках.

2. Надійно закріпіть заготовку з розміченими центрами в лещатах.

3. Рукояткою 15 (див. мал.) відпустіть гайку, яка фіксує шпин­дельну бабку на колоні.

4. Обертанням ручки 16 маховичка встановіть шпиндельну бабку на висоті 200—250 мм від поверхні верстата.

5. Затисніть гайкою рукоятку 15.

6. Вставте в патрон свердло необхідного діаметра і закріпіть його.

7. Опустіть свердло до наміченого центру отвору.

8. Включіть верстат і плавним обертанням штурвала підведіть свердло до заготовки і виконайте свердління.

9. Після закінчення роботи вимкніть верстат, вийміть із патрона свердло, приберіть зі столу стружку, складіть інструмент і при­стосування у місце їх зберігання.

10. Покажіть виконану роботу вчителю.

1.        Як готують свердлильний верстат до роботи?

2.        Які засоби праці застосовуються для свердління отворів?

3.        Які пристрої використовують для свердління на свердлильно­му верстаті?

4.        В якій послідовності готують свердлильний верстат до роботи?

5.      Яких правил безпечної праці необхідно дотримуватись під час роботи на свердлильному верстаті?